НОРМУВАННЯ АНТРОПОГЕННОГО НАВАНТАЖЕННЯ

НОРМУВАННЯ ЯКОСТІ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

  Під якістю навколишнього середовища розуміють ступінь відповідності його характеристик потребам людей і технологічним вимогам.  У основу всіх природоохоронних заходів покладено принцип нормування якості навколишнього природного середовища (НПС).  Даний термін означає встановлення нормативів гранично-допустимих впливів антропогенної діяльності на НПС.

  Основними екологічними нормативами є:

-           гранично-допустима концентрація шкідливих речовин (ГДК);

-           гранично-допустимий рівень впливу (ГДР);

-           гранично-допустимий викид (ГДВ);

-           гранично-допустимий скид (ГДС);

-           гранично-допустиме навантаження на НПС (ГДН).

Нормативи ГДК і ГДР відносять до санітарно-гігієнічних, ГДВ і ГДС - до виробничо-господарських, а ГДН - до комплексних показників якості навколишнього середовища.

ГДК являє собою кількість забруднювача в ґрунті, повітряному або водяному середовищі, що при постійному або тимчасовому впливі на людину не впливає на його здоров'я і не викликає несприятливих наслідків у його нащадків.

ГДК установлюють на підставі комплексних досліджень і постійно контролюють органами гідрометеорологічної служби.  ГДК не залишаються постійними, їх періодично переглядають і уточнюють.

Для нормування вмісту шкідливої речовини в атмосферному повітрі встановлено два нормативи: разовий і середньодобовий ГДК.

Максимально разова ГДК (ГДК м.р.) - це така концентрація шкідливої речовини в повітрі, яка за вдихання її протягом 30-ти хвилин не повинна викликати рефлекторних реакцій в організмі людини (відчуття запаху).

Середньодобова ГДК (ГДК с.д.) - це така концентрація шкідливої речовини в повітрі, яка не повинна чинити на людину прямого або непрямого шкідливого впливу за неприпустимо довгої дії.

У випадку вмісту в повітрі декількох забруднюючих речовин, що характеризуються сумацією дії (синергізмом), наприклад, діоксидів сірки й азоту; озону, діоксиду азоту й формальдегіду, сума їхніх концентрацій у результаті розрахунку не повинна перевищувати одиницю:

… ,                                          (1.1)

де С₁, С₂, ...  , Сі - фактичні концентрації шкідливих речовин в атмосферному повітрі або воді; мг/м³;

     ГДК₁, ГДК₂, ...  . ГДКі – гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі або воді, мг/м³.

Під ГДК шкідливої речовини в ґрунті (мг/кг) розуміють таку максимальну концентрацію, що не може викликати прямого або непрямого впливу на середовище, порушувати самоочищувальну здатність ґрунту й негативно впливати на здоров'я людини.

Для водного середовища ГДК (мг/л) забруднюючих речовин означає таку концентрацію цих речовин у воді, вище якої вона стає непридатною для одного або декількох видів водокористування. ГДК забруднюючих речовин установлюється окремо для питних вод і рибогосподарських водоймищ.

Гранично-допустимий рівень (ГДР) радіаційного впливу на навколишнє середовище - це рівень, що не становить небезпеки для здоров'я людини, стану тварини, рослин та для їхнього генетичного фонду.  ГДР визначається на підставі норм радіаційної безпеки (НРБ-76/87), основних санітарних правил (ОСП-72/87) і санітарних норм проектування (СН-254-71).

Гранично-допустимий викид (ГДВ), або скид (ГДС) - це максимальна кількість забруднюючих речовин, яка за одиницю часу може бути викинута даним конкретним підприємством до атмосфери (ГДВ) або скинута в водойму (ГДС), не викликаючи при цьому перевищення в них ГДК забруднюючих речовин і несприятливих екологічних наслідків.

Розміри ГДС забруднюючих речовин до водяних об'єктів визначають за формулою:

,                                              (1.2)

де  - витрата стічних вод, м³/с;

      - концентрація речовин у стічній воді, мл/л.

ГДС установлюється санепідемслужбою для кожного підприємства або іншого джерела забруднення.

  Гранично допустимі норми навантаження на природне середовище (ГДН) - це максимально можливі антропогенні впливи на природні ресурси або комплекси, що не призводять до порушення сталості екосистем.

Для оцінки загальної сталості екосистем до антропогенних впливів використовують такі показники:

1)  запаси живої і мертвої органічної речовини;

2)    ефективність утворення органічної речовини або продукції рослинного покрову;

3)    видову й структурну різноманітність.

Слід зазначити, що деградація екосистем охопила всі її компоненти й склала реальну загрозу існуванню екосистем взагалі, тому виникла проблема нормування навантажень. Однак цей напрямок ще не вдосконалений, не відпрацьовані норми хімічного впливу на екосистеми взагалі.