ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ - 3

Екологічна ситуація та природоохоронна справа в України після ВВВ та до розпаду СРСР (деякі аспекти)

ІІ-га половина 40-х рр. Після усіх воєн та інших соціально-політичних втручань територія України стає майже безлісною (за винятком Полісся та Карпат). Пилові бурі, посухи, вивітрювання, сильні морози взимку та миттєве зневоложування ґрунту навесні знищують значну частину посівів та врожаю. У 1946 р. – перше повоєнне літо – після тривалої посухи має місце черговий масовий голодомор із відповідними гуманітарними та економічними наслідками.

Ситуація стає настільки критичною, що навіть влада розуміє, що далі так продовжуватися не може.

1947 р. – було створено Міністерство лісового господарства України. І завданням цієї установи стає не тільки забезпечення народного господарства деревиною, але й насадження лісів.

1948 р. – виходить Постанова ЦК ВКП(б) і ради Міністрів СРСР «Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництво ставків і водойм для забезпечення високих і стійких урожаїв в степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР».

Вперше за багато років стали проводитися заходи щодо збереження природи.

Завданням було ліквідувати причини, що викликають вітрову і водну ерозію, а також звести до мінімуму шкоду від посух. Для цього впроваджувалися такі заходи:

-                   створити на полях систему полезахисних лісових смуг;

-                   залісити піски, яри та еродовані балки;

-                   відновити зрубані ліси;

-                   повсюди впроваджувати високу культуру землеробства;

-                   збільшити водні ресурси.

Зараз майже усі ліси, які ми бачимо з вікна машини чи поїзда, куди їздимо відпочити, позбирати ягоди-гриби, приготувати шашлики…, є вторинними та штучними. Вони посаджені рівними рядами. І вік дерев майже однаковий. Переважна більшість лісів, які зараз ростуть у східних, південних і навіть центральних областях України, були висаджені у період з кінця 40-х до початку 70-х рр. ХХ ст.

Соціалістичні методи роботи – соцзмагання, перевиконання плану – у цьому випадку зіграли позитивну роль. Темпи посадки лісів та лісосмуг були досить швидкими. Вперше турбота про лісонасадження стала предметом уваги органів влади.

У 50-ті рр. ХХ ст. популярною культурою для висадження була тополя, яка швидко дає приріст деревини. Ще донедавна в українських містах та вздовж доріг і у лісосмугах тополі були дуже поширені, проте до цього моменту вони вже відмерли або були вирублені.

Таким чином, у ситуації зі станом лісів та охороною природи у Радянській Україні в післявоєнний період спостерігалися певні позитивні тенденції. Але не слід забувати, що однією з основних причин такої турботи органів влади щодо лісів була катастрофічна ситуація із довкіллям, коли наслідками майже повного збезлісіння величезних територій стали зміни клімату, зниження родючості земель, економічні втрати, пересихання та загроза опустелення цілих регіонів. І це в умовах зруйнованої війною країни, яку необхідно було відновлювати!

А взагалі відношення радянської влади до навколишнього середовища можна охарактеризувати вислівом: «Підкоряй та володарюй». Яскравим прикладом такого ставлення є нереалізований на щастя проект переносу течій північних рік. А от в Середній Азії головні ріки встигли розібрати на численні канали, що спричинило зникнення Аральського моря і стало екологічною катастрофою цілого регіону.

В Україні теж відбувалися експерименти з природою з метою вилучення більшої кількості ресурсів та підвищення врожайності територій. Нераціональні іригаційні заходи призвели до засолення та спустелювання великих площ земель на півдні України. Щороку збільшувалися площі орних земель, також території вилучалися піл промислові об’єкти, населені пункти, полігони… Порушувався водний режим територій, що особливо небезпечно було для посушливих південних регіонів країни. Замулення й висихання річок швидкими темпами відбувалося у 60-х рр. ХХ ст., коли проводилася політика щодо розорення незасвоєних ще земель, у т. ч. балок, берегів річок, тощо.

Розвиток промисловості у повоєнні роки існування СРСР зумовлював постійне зростання антропогенного навантаження на довкілля в Україні.

Конкретніше розглянемо одну проблему, що з’явилася саме в цей період – екологічний вплив будівництва системи гідроелектростанцій.

У 1932 р. крім сумнозвісного голодомору в Україні мала місце ще одна значна подія – було побудовано першу у країні гідроелектростанцію на Дніпрі поблизу м. Запоріжжя – ДніпроГЕС. На початку війни станція була підірвана, а в повоєнні роки – відновлена, а згодом на Дніпрі та інших українських ріках з’явилися цілі «каскади» ГЕС та водосховищ.

Якщо подивитися на карту нашої держави, то відразу помітно, як неприродно перетягнута та закупорена головна артерія країни. На цей час із 981 км протяжності русла Дніпра, що проходить територією України у природному стані збереглося ~ 100 км.

За економічними розрахунками усі ГЕС на Дніпрі за винятком Дніпрогесу є абсолютно збитковими. Оскільки при їх будівництві за мету ставилося, у першу чергу, не вироблення енергії, а інші цілі, зокрема, військово-стратегічні. Передбачалося, що створення системи штучних морів зумовить нездоланну перешкоду для ворога, який захотів би напасти на СРСР. А наслідки, не лише екологічні, але й економічні та гуманітарні, величезні. Ось деякі з них:

-                   в Дніпрі зараз фактично немає проточності води, все, що потрапляє у водойми, осідає на дно. Щорічно в землю потрапляє 73 млн. т. забруднюючих речовин. Також туди попадають продукти ерозії землі. Органічні речовини гниють. Це так звані «смердючі мілководдя» усього їх на Дніпрі – 150 тис. га. Розповсюдження синьо-зелених водоростей у непроточних місцях.

-                   Київське море площею 92 тис. га розташоване якраз перед Києвом і являє постійну загрозу для столиці у випадку повені, теракту, тощо. І не тільки для столиці. Після Чорнобильської катастрофи на його глибині осіла величезна кількість радіоактивного осаду, винесеного річкою Прип’ять. Це водосховище вважають одним з найнебезпечніших об’єктів на Землі.

-                   При будівництві водосховищ було затоплено 710 тис. га землі, у т. ч. Кінські плавні – 70 тис. га найродючіших земель у Херсонській області. Зараз на тому місці мілководдя, де все гниє та цвітуть синьо-зелені водорості.

-                   Водосховища постійно підтоплюють 200 міст, 320 селищ, 200 тис. га родючої землі.

-                   Вода безперервно підмиває правий високий берег Дніпра і викликає руйнування берегів.

-                   Під мілководдями опинилася величезна кількість безцінних археологічних об’єктів, що ще не встигли дослідити. Наприклад, місця розташування Запорізької Січі.

-                   При будівництві дамб було затоплено більше 6 тис. населених пунктів, переселено з рідних місць понад 3 млн. людей.

-                   Гирла багатьох приток Дніпра нижче рівня води у штучних морях, тому для перекачки з них води побудували 34 насосні станції, що витрачають енергії більше ніж виробляють ГЕС, точніше, кошти, що витрачаються на їх роботу більше ніж вартість енергії, яку виробляють ГЕС.

-                   Після створення водосховищ в багатьох районах України спостерігається безупинна фільтрація води і значне виливання її на поверхню, а в зв’язку з тим заболочення і засолення ґрунтів.

1986 р. – Чорнобильська катастрофа. Вивченню її наслідків для біосфери присвячено багато досліджень та монографій.

Ось такі факти: радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. гектарів земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. гектарів ріллі. На багато десятиліть з використання вилучено 119 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.