ЛАНДШАФТНІ ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРАНИЦІ. ЕКОТОНИ

Границі між геосистемами

Одна геосистема може переходити в іншу двома шляхами:

1. стрибкоподібно вздовж певної лінії;

2. займати деяку перехідну смугу, кордони якої можна визначити.

Ландшафтні границі можуть бути як реальними, так і умовними. Реальні границі – це вододільні лінії, лінії концентрації водних потоків, межі між деревною і трав'яною рослинністю (лісом і степом). Умовні границі виділяють як визначені лінії на мапі в межах реальної перехідної смуги.

Границі, що розділяють між собою два геотопи, називають топічними ландшафтними границями або границями першого рангу. Границі між геосистемами наступного порядку (ландшафтними смугами, наногеохорами) –  границі другого рангу. І т.і.

Границі можуть бути від морфологічно невиражених (наприклад: між геосистемами, що різняться лише за типами ґрунтів) до явно виражених морфологічно (лінії перегинів, схилів, концентрованих потоків). Як правило, чим більш «молодою» є територія в геологічному відношенні, тим чіткіше виражені границі між геосистемами.

За функціями в ландшафтно-територіальній структурі границі можуть бути контактними і бар'єрними. Уздовж контактних границь відбувається взаємодія двох сусідніх геосистем, речовинно-енергетичні потоки, обмін характеристиками. Це, наприклад, межа між ландшафтними смугами на схилі, парагенетичними ланками, біоцентрами. Бар’єрна границя перешкоджає або навіть повністю виключає взаємодію сусідніх геосистем (наприклад: межа між басейнами). Більшість ландшафтних границь виконують обидві ці функції.

За напрямом горизонтальних динамічних потоків границі бувають:

1) дивергентні – від них потоки розходяться в різних напрямках (вододільні лінії);

2) конвергентні – вздовж них з'єднуються зустрічні потоки (днища балок і русла річок);

3) консеквентні – простягаються паралельно потокам;

4) градієнтні – перпендикулярні напрямку потоку, змінюють його інтенсивність (межі ландшафтних смуг, перегинів схилу). вони поділяються на 2 типи:

    а) градієнтні імпульсні (інтенсивність потоку збільшується)

    б) градієнтні гальмуючі (інтенсивність потоку знижується).

Ландшафтні екотони

Екотон – перехідна смуга між двома контрастними екосистемами, яку не можна віднести до жодної з них через своєрідні особливості.

Від клінального геотопу екотон відрізняється тим, що в ньому формується деякі риси, не властиві геосистемам, які він розділяє. А у клінальних геотопів таких рис немає: в їх межах властивості однієї геосистеми поступово переходять у властивості іншої. До того же екотон, як правило, більш вузький, ніж геосистеми, між якими він розташований. А клінальний геотоп часто займає площу більшу, ніж геосистеми «ядерного» типу.

Утворення ландшафтних екотонів обумовлено ​​загальними закономірностями еволюції територіальних систем, а саме, поступовим стиранням відмінностей між ними через розвиток міжгеосистемних взаємодій. Подальший розвиток ландшафтного екотону веде до формування в ньому деяких специфічних рис, невластивих жодній з контактуючих геосистем.

Переважна більшість границь між геосистемами в ландшафті є екотонами. Навіть на регіональному рівні до екотонів можна віднести цілі ландшафтні пояси, наприклад: лісостеп, лісотундра, субальпійський пояс.

Найбільш вивченими є екотонні геосистеми, що відокремлюють лісові та відкриті ландшафти, наприклад, степові або лучні. Такі екотони виконують бар'єрні та контактні функції.