ОСНОВНІ ТИПИ ЛАНДШАФТНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ СТРУКТУР (1-4)

ТИПИ ЛАНДШАФТНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ СТРУКТУР

Ландшафтна структура являє собою сукупність ландшафтних територіальних одиниць, конфігураційно та ієрархічно упорядкованих за допомогою певного типу просторових відносин.

На цей час виділяють 5 основних типів ландшафтних територіальний структур (ЛТС):

1. Генетико-морфологічна;

2. Позиційно-динамічна;

3. Парагенетична;

4. Басейнова;

5. Біицонтрицно-мережна.

Генетико-морфологічна ландшафтна територіальна структура (ЛТС)

В основу генетико-морфологічної структури покладено об’єднання  сусідніх геотопів у великі геосистеми за принципом спільності їх походження (генезису), часу виникнення і закономірності розвитку (еволюції).

Близькі в генетико-еволюційному відношенні геосистеми мають однотипну геокомпонентну будову (близькі типи геологічних порід, ґрунту, рельєфу, тощо)

Генетико-морфологічна однорідність геосистем виражається в тому, що в ній представлені тільки генетично близькі таксони усіх геокомпонентів або більшості з них.

Наведемо приклад об’єднання геосистем із генетико-морфологічною однорідністю у територіальні структури вищих рівнів:

1 рівень:                             схил або дно яру

     ▼

2 рівень:     сам яр, як система єдиного походження і розвитку

     ▼

3 рівень: місцевість або долина (лісиста чи степова) з рівними ділянками

               та ярами, що їх прорізають, сформована в результаті певних

               процесів взаємодії поверхневих вод, ґрунту і порід

     ▼

4 рівень: рівнина (низовина, височина) із низкою річкових русел, долин,

                гряд, розташована на одному фундаменті з кількома формами

               рельєфу, загальними за походженням, зі схожими кліматичними

             умовами; грунт і рослинність можуть мати деякі загальні варіації (лісостеп, змішані ліси, листяні ліси...; чорноземи, сірі лісові... і т.п.)

Слід розуміти, що генетико-морфологічна однорідність геосистем є відносною. Абсолютною вона є тільки для геотопів.

Геокомпонентами, за якими виділяють та об’єднують геотопи (діагностичними геокомпонентами) у цій структурі виступають геологічна будова, грунт, рельєф, ґрунтові води, рослинність. Не є діагностичними геокомпонентами тварини, мікроорганізми, а також атмосферний шар і клімат (вони проявляють себе в закономірностях розподілу рослинності та ґрунту).

Слід розуміти, що генетико-морфологічна однорідність геосистем є відносною. Абсолютною вона є тільки для геотопів.

Геокомпонентами, за якими виділяють та об’єднують геотопи (діагностичними геокомпонентами) у цій структурі виступають геологічна будова, грунт, рельєф, ґрунтові води, рослинність. Не є діагностичними геокомпонентами тварини, мікроорганізми, а також атмосферний шар і клімат (вони проявляють себе в закономірностях розподілу рослинності та ґрунту)

Територіальні одиниці генетико-морфологічної ЛТС

Найнижчою елементарною одиницею є геотоп. Це є фактом не лише для даної ЛТС, а й для усіх інших типів.

Геотопи об’єднуються у наступні таксономічні територіальні структури.

Наногеохора – виділяється як сукупність суміжних геотопів, розташованих на одній елементарній поверхні рельєфу, геологічна будова якої розрізняється лише потужністю верхніх ґрунтотворних пластів порід, з водним режимом одного типу, ґрунтами одного генетичного ряду.

Розміри наногеохор:

- В ерозійних розчленованих ландшафтах, у гірській місцевості: 0.1 - 0.5км².

- На плоских рівнинах з глибоким рівнем залягання ґрунтових вод: 0.5 -2км².

Зазвичай, одна наногеохора складається з 3 – 15 геотопів.

Мікрогеохора – сукупність суміжних наногеохор, розташованих на одному елементі рельєфу, геологічна будова неоднакова тільки за потужністю генетично близьких поверхневих відкладень, різниця в рівні ґрунтових вод не призводить до формування різних типів водного режиму; ґрунти формуються в основний генетичний ряд з окремими бічними лініями від деяких видів ґрунту; рослинні угруповання формують головний сукцесійний ряд з короткими відхиленнями від нього.

На відміну від наногеохори різниця в ґрунтах і рослинності може бути обумовленою декількома факторами (наприклад вологість + ерозія), але серед них обов'язково виділяється один головний фактор, за яким і виділяється головний ряд ґрунтів і рослинних угруповань.

Розміри мікрогеохор також залежать від розчленованості рельєфу, від рівня залягання ґрунтових вод, що впливає на грунт і рослинність.

- на ерозивному рельєфі – 3-8 км².

- на рівнинному рельєфі – 10-25 (до 100) км².

Мезогеохора – територія з одним геологічним фундаментом і складом порід, що його вкривають, розташована на одній мезоформі рельєфу (річкова долина з терасами, дельтовий комплекс, гірський ланцюг), з ґрунтовими водами одного водоносного горизонту, ґрунтами та рослинністю, ряди яких сходяться в одному центрі (для рослинності – це біоценоз, що відповідає клімаксній стадії), з одним мезокліматом.

 На відміну від мікрогеохор ґрунтово-рослинний покрив формується під дією декількох факторів, з яких кожен визначає істотні просторові закономірності розподілу ґрунту і рослинності.

Розміри мезогеохор можуть досягати 0.5 – 2 тис. км².

Макрогеохора – займає положення між хоричним і регіональним рівнями геосистем. Фактори, що визначають її однорідність, відносяться не до хоричного, а до регіонального масштабу. Вона займає територію, що складається з комплексу мезоформ рельєфу, близьких за походженням і віком, утворених на одному геологічному фундаменті, як субстраті для формування рельєфу.

 Генетичні ряди ґрунтів і сукцесійні ряди рослинності не утворюють єдину систему, а сходяться до кількох центрів.

Розміри макрогеохор складають зазвичай 1-3 тис. км² у гірських регіонах 6-10 тис. км² на рівнинах.

 

Позиційно - динамічна ландшафтна територіальна структура

При позиційно-динамічному підході до структуризації геосистем групування геотопів базується на їх відношенні до ландшафтних рубежів, вздовж яких змінюється інтенсивність і напрямок горизонтальних потоків речовини і енергії.

Носіями цих потоків виступають мобільні геокомпоненти (вода, повітря, мікроорганізми ..). Різні техногенні забруднення також схильні до міграції.

Але основним носієм потоків є вода. Горизонтальні потоки води порівняно стабільні за напрямком і здатні односпрямованим зв'язками об’єднувати геотопи у вищі за рангом територіальні структури.

З потоками води переміщуються частинки ґрунту (рівнинна ерозія), хімічні елементи та сполуки (в т.ч хімікати і добрива) мікроорганізми, насіння рослин, в т.ч. і культурних. Ці процеси охоплюють великі ділянки і призводять до серйозних екологічних наслідків

Наприклад, в лісостепових і степових ландшафтах України щорічно змивається 30% добрив і до 15% насіння.

В результаті окрім втрати врожаю погіршується його якість, знижується родючість ґрунтів і продуктивність геосистеми в цілому.

З іншого боку, концентрація цих речовин у низинах та водоймах призводить їх до засмічення, нітрифікації, дефіциту кисню, концентрації забруднень в межах, що перевищують токсичний рівень, зменшення рибопродуктивності і т.п.

Територіальні одиниці в позиційно-динамічної ЛТС виділяють таким чином, щоб інтенсивність реальних і потенційно можливих процесів, зумовлених горизонтальними потоками води, була би приблизно однаковою.

Тому кордони між ними проводять вздовж ліній стрибкоподібних змін градієнтів горизонтальних потоків. Такі лінії називаються каркасними лініями динаміки ландшафту. Ними можуть бути:

1. каркасні лінії рельєфу (вододіл, перегин схилу, гірська ланцюг).

2. границі між геотопами, які відрізняються між собою фільтраційними особливостями ґрунтів і порід (механічні бар'єри).

3. границі між грунтами з різною протівоерозійною стійкістю, оскільки з геотопів, що схожі за рельєфними умовами стоку, але не однаково стійкі до ерозії, змивається різна кількість ґрунту. На Україні найбільш нестійкими до ерозії вважаються підзолисті ґрунти Полісся, а найбільш стійкими – звичайні чорноземи.

4. межі між фітоценозами з різною ґрунтозахисною здатністю. Відомо що рослинний покрив є суттєвим фактором, впливає на горизонтальні потоки води (під багаторічними травами, а особливо під лісовим покривом, грунт змивається в сотні разів менше, ніж в агроценозах).

5. антропогенні елементи – дороги, насипи, канали, лісосмуги – у сучасному ландшафті.

Територіальні одиниці позиційно-динамічної ЛТС

При картуванні територій за даною структурою виявилося, що територіальні одиниці, які обмежуються каркасними лініями, як правило, мають форму смуг. Їх так і назвали – ландшафтними смугами.

Ландшафтна смуга – це група геотопів, що мають спільне положення відносно границь змін інтенсивності горизонтальних потоків речовини та енергії (розташовані між двома паралельними каркасними лініями динаміки ландшафту). В межах однієї ландшафтної смуги горизонтальні потоки односпрямовані і в усіх геотопах мають однаковий градієнт.

Через це геотопи однієї смуги є ідентичними за набором сучасних ландшафтних процесів, інтенсивністю геохімічної міграції та іншими параметрами, пов'язаними з рівнинним стоком.

Значною мірою особливості поверхневого стоку визначає морфологія рельєфу. За рельєфом ландшафтні смуги доцільно розділяти на рівнинні, схилові, терасові, тощо. На схилах виділяють верхньо-, середньо- і нижньосхилові смуги; за крутизною схилу: пологі, слабо похилі, похилі, відносно круті, круті; за формою схилу: прямі, слабовогнуті, слабовигнуті.

В ландшафтних смугах, розташованих в певному діапазоні висот (схожість висотної позиції), є багато схожих рис: морфологія рельєфу, фактори утворення і накопичення опадів, функціонування ґрунту і фітоценозу. Це визначає ярусну диференціацію як гір, так і рівнин.

Смуги об’єднують у структури більш високого порядку.

Ландшафтний ярус – одиниця позиційно-динамічної структури, що складається з групи територіально суміжних і пов'язаних односпрямованими горизонтальними потоками ландшафтних смуг, має єдину позицію відносно кордонів змін основних факторів динаміки ландшафту.

Ландшафтні яруси розрізняються не тільки висотним становищем, а насамперед набором ландшафтно-екологічних процесів, інтенсивність яких змінюється за ландшафтними смугами.

Кордони між ярусами (лінії розломів і зрушень, кліматичні та біогеографічні) обумовлені, як правило, ярусним будовою рельєфу, стадією його утворення і пов'язаними з цим ґрунтовими і фітоценотичними процесами.

Ландшафтні яруси пов'язані між собою горизонтальними потоками. За спрямованістю цих потоків їх об'єднують у вищі територіальні одиниці.

Парадинамічний район – це сукупність ландшафтних ярусів, пов'язаних горизонтальними потоками, які починаються від спільного ярусу (центральне місце), що посідає панівне висотне положення. Від цього ярусу радіально розходяться потоки, що об’єднуються в єдину динамічну систему схилові, терасові та інші ландшафтні яруси.

Як правило, виділення парадинамічних районів нагадує процедуру виділення басейну річки, з тією різницею, що за центральну вісь інтеграції тут приймається не русло річки, а водороздільна лінія.

Ландшафтні яруси в одному парадинамічному районі, що мають одну макроекспозицію, можна об'єднувати в парадинамічний підрайон. Підрайони, як правило збігаються з лівою або правою частинами басейнів річок.

Парагенетична ландшафтна територіальна структура 

Дуже схожа з позиційно-динамічною. Знаходиться в стадії розробки.

Групування геосистем також відбувається відносно потоків води. Але тут враховується, насамперед концентрований водний потік. Який формує річки, струмки, яри, лимани, тощо. Так утворюються ландшафтні структури з вираженими зв'язками між геотопами, зв'язками парагенетичними.

Парагенетична структура формується вздовж ліній концентрації речовинно-генетичних потоків (русло річки), ліній розділу контрастних середовищ (берегова лінія), та інших подібних структур (наприклад, долина між двома гірськими хребтами). Такі структури в основному, визначають напрямок ландшафтогенезу і називаються "центральними лініями".

У парагенетичній структури враховуються одиниці позиційно-динамічної ЛТС – ландшафтні смуги. Підставою для цього є зв'язок  ландшафтних смуг не лише з лініями розділу напрямків водних потоків, а й з лініями їх концентрації (русло річки, дно яру, тощо)

Також в парагенетичній структурі нарівні з поздовжніми враховуються і поперечні кордони, що розділяють однотипні частини ландшафтних смуг і ярусів.

Територіальні одиниці парагенетичної ЛТС

Парагенетична ланка – являє собою сукупність взаємопов'язаних геотопів, об'єднаних за принципом генетичної єдності та односпрямованності розвитку в межах руслової частини долини або ерозійних форм. Парагенетичні ланки розташовані вздовж лінії концентрації водного потоку (як бусини в намисті).

Закономірне об’єднання послідовно розташованих парагенетичних ланок і ландшафтних смуг, що спираються на русло, формує парагенетичний сектор. Прикладом парагенетичного сектору можна вважати ділянку річкової долини, однотипну за структурою і динамікою терас та схилів.

Наступний рівень парагенетичної ЛТС – парагенетичний пояс – являє собою територіально-цілісний фрагмент долини з однотипним протіканням сучасних фізико-географічних процесів в умовах однієї морфоструктури. Основними ознаками його виділення є тип рельєфу, інтенсивність тектонічних рухів, стадія розвитку долини, зональний тип ґрунтів і рослинності.

Класифікація парагенетичних геосистем.

За типом "центрального місця" виділяються геосистеми:

- долинно - річкові

- яружно - балочні

- прибережно - аквальні

- ліманно - гирлові.

Басейнова ландшафтна територіальна структура

Основу цієї структури складають басейни річок.

Басейн – територія, поверхневі води з якої стікають тільки до одного водотоку.

Формують басейнову структуру не всі абсолютно потоки води, а тільки ті, які мають положення, фіксоване в просторі, що залежить від глибини прорізання ерозійної форми. Тобто усякі калюжі, тимчасові струмки виключаються. Водостоками, що формують структуру долини, є річки, балки, лощини, яри, стійкі струмки, тощо.

Територіальними одиницями виступають порядки басейнів (від локального до регіонального басейни 1,2,3 і т.д. порядків)

Басейни 1-3 порядків відносять до структур хоричного рівня, а 4-го і вище порядків - до регіонального.

Наприклад, басейн річки Харків можна віднести до 2-го порядку, а Сіверського Донця – до 4-го порядку.

На величину стоку басейнів 1-3 порядків впливають місцеві чинники: річна сума опадів, лісистість території, особливості ґрунту. Величина стоку і структура басейнів вищих порядків все більше залежать від тектонічних і макрокліматичних регіональних факторів.

У кожному басейні можна виділити 3 структури:

1) долинну (русло, днища, тераси)

2) схилову

3) вододільну (зона межиріч)

Річкові тераси і схили відіграють значну роль у функціонуванні ландшафтів.

Тераси можуть затримувати як потоки зверху через різке зниження крутизни схилів, так і потоки знизу (міграція тварин, розповсюдження рослин, потоки вітру). Як наслідок, на терасах має місце накопичення органічного та неорганічного матеріалу.

Щодо схилів, то через велику різноманітність мікрокліматичних умов на них, а також порівняну збереженість природних біоценозів (їх складно розорити та вести с/г-во через рельєф), саме на силових ділянках збереглося до сьогодні значна кількість ендемічних та реліктових рослин і тварин. По схилах річок відбувається обмін і розповсюдження флори. Наприклад, лісові біоценози проникають далеко в степову зону (Сіверський Донець), а степова флора проникає на північ (Окська флора).

Класифікація басейнів:

1) За типом формуючого водного потоку:

- річкові;

- балкові;

- яружні;

- лощинні.

2) За формою долин:

-V-подібні (мають порівняно недавнє походження);

- ночвоподібні;

- терасові (найдавніші).

3) За площею вододільно-рівнинної підсистеми:

- вузькоплакорні;

- широкоплакорні.

В широкоплакорних басейнах переважає ґрунтовий стік, у вузькоплакорних – поверхневий. Інтенсивність ерозії більше в системах вузькоплакорних.

4) За відносною площею поверхні, вкритої лісом:

- високолісисті (75-100% площі території басейну вкрито лісом, наприклад, ріка Об в Західному Сибіру);

- відносно лісисті (25-75% площі території вкрито лісом);

- малолісисті (5-25 % площі території вкрито лісом);

- практично безлісні (вкрито лісом не більше 5% площі басейну, наприклад, ріка Сир-Дарья у Середній Азії)

 Достатня лісистість басейну значно уповільнює поверхневий стік і покращує якість води в річках. В басейнах невеликих річок (1-3 порядки) кореляція між величиною стоку води і лісистістю дуже висока. В басейнах більш високих порядків цей фактор поєднується з безліччю інших, які можуть контрастувати з ним, нівелюючи його значення. Тому в басейнах 6-7 порядків  вплив лісистості на сумарний стік фактично не відчувається. Екологічний стан води може служити показником стану всього басейну.