ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ - 2

Екологічна ситуація та природоохоронна справа на території України у період від початку І-ї світової до кінця ІІ-ї світової війни.

Час між 1914 та 1945 роками можна віднести до найтрагічніших періодів нашої історії. В усіх сенсах. Випробування, які випали на долю наших прадідів, можна без сумніву віднести до найскладніших, що колись поставали перед людьми.

І якщо раніше важкі часи для людей часто виявлялися благом для дикої природи («дике поле»), то ці роки і для природи, и для народу були жахливими.

Перша світова війна у 1914-1918 рр. – бойові дії проходили саме на території України – у західній та центральній її частинах. Будь які війни – від давніх до сучасних – мають руйнівний вплив на природу. Зокрема, масові знищення лісів.

1917 р. Революція, повалення самодержавства, один з численних результатів – націоналізація природних багатств. Приватну власність було скасовано, простий народ отримав доступ до лісів, садів, парків, рідкісних рослин та тварин, що там утримувалися, і залюбки їх нищив. Під час громадянської війни руйнувалися не лише поміщицькі маєтки, але й унікальні природні об’єкти, які ще донедавна були у власності тих самих поміщиків.

1918-20 рр. – Громадянська війна та розруха. 100 років тому реаліями життя в країні були анархія, беззаконня, бойові дії між групировками, що рвалися до влади, повне зупинення промислового виробництва та транспортного сполучення, голод, епідемії сипного тифу та іспанки…

Через зупинення залізничного та річкового транспорту міста залишалися без поставок продуктів та палива (на цей час основним типом палива, що використовували на території України було донбаське вугілля). Мешканці міст були змушені у холодні періоди переходити на дрова. Протягом періоду громадянської війни було знищено значну частину дерев у міських парках, скверах та в передмістях.

За розрахунками за період 1914-1920 рр. в Україні було вирублено майже 1/3 усіх лісів.

На початку 20-х рр. ХХ ст. період революційної анархії закінчився, і влада в країні остаточно перейшла до більшовиків. Період «грабуй награбоване» завершився. Використання земельних та лісових ресурсів стало все більше обмежуватися та контролюватися.

У 1923 р. було прийнято радянський «Лісовий кодекс», який у багатьох пунктах копіював російський лісоохоронний закон і передбачав охорону лісів, Але водночас приймалися і закони, що суперечили деяким його пунктам.

З початком індустріалізації (кінець 20-х рр. ХХ ст.) природоохоронне законодавство все менше влаштовувало лісозаготівельників, та органи влади, які їх активно підтримували. Держава активно експортувала зерно, деревину, витвори мистецтва на захід в обмін на машини, верстати, технології. Боротьба між лісозаготівельниками та керуючими органами з одного боку та лісниками й науковцями з іншого тривала десятиліттями. Перемагали ті, на чиєму боці була влада. Охоронців природи знищували морально та фізично (О.А.Яната, В.І.Талієв, тощо).

У 1929 р. в Харкові було сфабриковано справу «О вредительстве в лесном хозяйстве Украины». У 1930 р. відбувся закритий суд над провідними професорами-лісоводами. Усі, хто потрапив до лави підсудних, були  приречені до різних термінів ув’язнення. І це був лише один з епізодів…

На початку 30-х рр. ХХ ст. в Україні також відбувався такий процес як колективізація, що супроводжувався розкуркуленням та засланням найбільш працьовитих та активних селян, голодомором, прикріпленням селян до землі та іншими жахами. Крім катастрофічних соціальних наслідків ці процеси край негативно вплинули і на природу.

Колективізація зруйнувала основну рису селянства України – любов до землі і природо шанування. На рівні керівників сіл та колгоспів знаходились люди з край низькими моральними та розумовими якостями. Відповідно їх рішення не могли характеризуватися раціональністю та дбайливим ставленням до природи. А пересічні селяни, перетворені фактично на кріпаків, були змушені виконувати їх накази.

Підбір управлінських кадрів відбувався за принципами «хто був ніким, той став усім» та «кухарка має правити державою». Саме такі колишні низи суспільства вирішували долю української землі та її природних ресурсів.

Тому до наслідків колективізації можна також віднести розорення великих площ земель та нераціональне їх використання, знищення лісів та інших природних систем, у т.ч. рідкісних та цінних, порушення водного режиму територій, посилення небезпечних природних явищ (водна та вітрова ерозія, паводки, пилові бурі, тощо).

До речі, голодомор 1932-33 рр. являв собою не лише штучно створений геноцид, це також був результат інтенсивного розорення земель протягом століття, що призвело до кліматичних змін. Лісів майже не залишилося, земля вивітрювалася й висушувалася, тривалі посухи та пилові бурі мали місце майже не кожен рік. Врожаї падали. (Хоча, це не головна причина, основна – злочинні дії влади).

У цей же період – 20-30-ті р. ХХ ст. – відбуваються кардинальні зміни у сільському господарстві на світовому рівні. Пов’язані вони з появою сільськогосподарських машин та хімічних добрив і пестицидів. У 30-ті рр. трактори масово з’являються і на полях в СРСР, у т.ч. в Україні. Також масово починають синтезувати хімічні добрива та пестициди.

Перші пестициди мали значно меншу вибіркову токсичність ніж сучасні, тобто діяли не прицільно на певні види шкідливих організмів, а отруювали все навколо. До того ж їх використовували дуже нераціонально, оскільки ще не було вироблено відповідні санітарні норми. У великій кількості обробляли поля та пасовища, місця колоній гризунів та мешкання хижих тварин… Проте до ВВВ негативний вплив пестицидів в цілому ще не був відчутним.

1941-1945 рр. – Велика вітчизняна війна. Запеклі бойові дії декілька разів проходили мов каток крізь всю Україну і, крім інших катастрофічних наслідків, мали величезний руйнівний вплив на природу. Скільки природних об’єктів, представників флори та фауни було знищено, підірвано, спалено не можна навіть порахувати.

Траншеї, воронки, окопи, вибухові пристрої, зламана та згоріла техніка… – увесь цей страшенний удар прийняла на себе земля, в т.ч. й українська.

Деякі території, де проходили інтенсивні бойові дії, відновлюються до сих пір.