ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ - 1

Екологічна ситуація та природоохоронна справа на території України у ІІ-й половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Важливою віхою нашої історії став 1861 р. Мається на увазі видання Маніфесту російського царя Олександра ІІ про скасування кріпацтва. Оскільки до складу Російської імперії тоді входила переважна більшість українських земель, то цей документ кардинальним чином змінив економічні та соціальні відносини в українському суспільстві. Незважаючи на недосконалості, селянська реформа 1861 р. була прогресивною і позитивною, оскільки дала мільйонам людей свободу. Але про недосконалості теж слід згадати: зокрема, земля за цією реформою залишалася за поміщиками. Вони мали виділити певну її частину своїм колишнім кріпакам, але ті мали викупити її, відразу чи поступово.

Те, що було благом для людей, на довкіллі позначилося, скоріше, негативно. Темпи знищення лісів та розорення земель зросли в декілька разів. Тому декілька причин:

- при розподілі землі між селянами та поміщиками селянам, зазвичай, діставалися гірші землі, часто незручні і навіть непридатні для землеробства (яри, схили річок, тощо). Раніше такі землі залишалися за природою, а тепер їх засвоювали;

- поміщики у більшості своїй не вміли вести господарство на своїй землі, і тепер їм приходилося здавали її в оренду. А орендарі швидко виснажували землі.

- нераціональна податкова політика уряду сприяла перетворенню лісів на сільськогосподарські угіддя. Справа в тому, що податок на землю під лісом був значно вищим, ніж за ту саму землю сільськогосподарського використання.

В усьому світі, і в Російській імперії, і в Україні друга половина ХІХ ст. – це час наукового прогресу та бурхливого розвитку промисловості. І звичайно, стрімке посилення антропогенного впливу на природу.

Цей час можна назвати епохою «дикого капіталізму». Коли інтенсивно засвоюються все нові території, розширюються населені пункти, мов гриби після дощу ростуть заводи та фабрики із робітничими поселками навколо, прокладаються залізниці, моря та річки пересікають пароплави...

В ці ж часи – ІІ половина ХІХ ст. – відкрито значні вугільні родовища у Донецькому степу. Починається їх розробка. Часи «дикого поля» та незайманої природи остаточно відійшли у минуле.

У позаминулому столітті ще не було винайдено багато звичних для нас екологічних небезпек, таких як автомобілі, пестициди, атомні електростанції, тощо. Та й населення Землі тоді ще не доходило навіть до мільярда. Але, з іншого боку, тоді ще не існувало жодних понять про очисні споруди, санітарно-захисні зони, утилізацію відходів…, тобто усі забруднення з заводів і фабрик безпосередньо викидалися в атмосферу і скидалися у водойми, реальністю багатьох тогочасних міст були димлячі труби і брудне повітря, непридатна для вживання вода у водоймах та джерелах, купи сміття на вулицях, поширення паразитів та хвороб…  Екологічно сприятливим таке середовище ніяк назвати не можна.

До того ж рівень знань та культури широких мас населення залишався на  «печерному» рівні, екологічної свідомості тоді ще взагалі не існувало як такої. Екологія як наука тоді ще тільки зароджувалася.

В Лівобережній та Центральній Україні ці процеси співпали з демографічним підйомом. Кількість населення стрімко збільшилася, і дефіцит земель, роботи, продуктів, предметів необхідності став ще відчутнішим.

Як результат – катастрофічне зниження територій природних ландшафтів. На кінець ХІХ ст. у полтавській губернії площа лісів зменшилася на 63%. В Чернігівській губернії площа лісів зменшилася в 2 рази. Також у Лісостеповій частині.

У Харківській та Катеринославській губерніях площа лісів зменшилася на 80%!

Паралельно зі знищенням лісів відбувалося інтенсивне розорення степів, далі ерозія земель, зниження плодючості, повені навесні, пересихання малих річок, розростання ярів (на Україні за цей період їх поверхня збільшилася на 25-50%).

Як наслідок відбувалося збільшення континентальності та посушливості клімату. З кожним роком зменшувалися врожаї, частішали недороди. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. голодні роки мали місце дуже часто, в окремих регіонах спостерігався страшний масовий голод із численними випадками голодної смерті та людоїдства (хоча в Україні ситуація спостерігалася не така жахлива як, наприклад, у російському Поволжі).

Не звертати на це уваги було вже неможливо. У 80-90-х рр. ХІХ ст. піднімається питання про природоохоронні заходи, боротьбу з ерозією, правильне ведення сільського господарства. Доводиться необхідність лісорозведення у пісках та степу, лісонасадження на схилах та ярах. Слід зазначити досить високу, порівняно із теперішнім часом, громадську активність культурних верств суспільства. Багато корисних ініціатив надходили не від влади, а «знизу»: від громадських організацій, товариств, земств. Організовувались масові висадки лісів, парків, до цих заходів залучалися школярі та студенти. Наприклад, у Харкові саме так було покладено початок міського лісопарку, висадженого на місці пустирів.

В цей же час у провідних наукових центрах Російської імперії, у т.ч. в Харкові, Києві, Одесі відбувається становлення та розвиток екології, ґрунтознавства, сільськогосподарських наук, працюють видатні учені (Докучаєв, Сєвєрцов та ін.)

У 1888 р. в Російській імперії було прийнято Лісоохоронний закон (для порівняння: австрійський уряд прийняв подібний закон у 1852 р., на території Угорщини – у 1879 р.). Згідно з ним заборонялося розкорчовувати захисні ліси та обов’язковим стало лісовідновлення для власників лісів. У ХХ ст. – вже наприкінці існування Російської імперії – обсяг лісозаготівель дорівнював розрахунковій лісосіці – це науково обґрунтована норма щорічно лісокористування. Лісничі слідкували за дотримуванням правил віку рубки дерев, шириною лісосік, тощо.

Таким чином, на початку ХХ ст. справа з охорони природи тільки почала у царській Росії розвиватися. Організовувалися заповідники, проводилися наукові дослідження, велася пропаганда екологічних знань серед населення. Для створення державної системи охорони природи потрібен був час…