ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ТА ЗАХОДІВ З ОХОРОНИ ПРИРОДИ

Від самого початку свого існування людина як біологічний вид мешкала у природному середовищі і впливала на нього. Звичайно, у порівнянні з сучасністю вплив первинних людей майже не відчувався. Хоча багато вчених вважають, що саме первинні мисливці спричинили зникнення окремих видів великих тварин (печерні ведмеді, мамонти тощо). Після зникнення багатьох видів великих тварин, які були основною здобиччю наших предків, тодішнє людство було поставлено на межу виживання. Але воно відродилося і не зникло завдяки появі принципово нових знарядь праці – лука зі стрілами та гарпуна. Це дало можливість полювати на дрібних тварин, птахів та рибу.

З появою землеробства та скотарства людина почала значно активніше втручатися у природу. Давні люди як і сучасні бути споживачами природних ресурсів і не замислювалися щодо їх обмеженості та необхідності відновлення. Перші землероби не мали понять щодо раціонального ведення сільського господарства, своїми діями вони з часом виснажували землю, на якій працювали. Однією з причин утворення великих пустель в місцях появи перших цивілізацій (Сахара, пустелі Близького Сходу) стало саме поступове виснаження та опустелювання земель внаслідок нераціонального використання та випасу протягом тисячоліть. Опустелення величезних територій деякі вчені вважають першими антропогенними екологічними катастрофами.

Проте релігійні уявлення давньої людини включали у себе природоохоронні аспекти. Деякі об’єкти природи (унікальні природні комплекси, гори, гаї, річки, струмки, окремі тварини та дерева) мали сакральне значення, їх заборонялося розорювати, вирубувати, полювати. Тому ці об’єкти мали великі шанси зберегтися.

Трипільська культура.

Першою цивілізацію, сліди існування якої було знайдено на території України, стала трипільська культура. Вона існувала протягом V-VI тисячоліття до н. е. Специфічною особливістю способу життя трипільців було заснування величезних поселень (протоміст чи агроміст), чисельність населення у яких доходило до 15 тис. чоловік. Всього на території, яка зараз належить Україні, тоді проживало приблизно 400 тис. осіб. Для того часу це непомірна щільність населення. Але основними заняттями мешканців було землеробство, скотарство, мисливство та збиральний промисел. Для цього використовувалися навколишні угіддя площею 50-250 кв. км. Місто трипільців існувало протягом 50-80 років, а потім спалювалося в зв’язку з втратою родючості ґрунтів та вирубкою навколишніх лісів, а його мешканці залишали використану ними територію та шукали собі незаймане місце, де організовували нове поселення. На протязі багатьох сторіч населення постійно збільшувалося, а площа непошкодженого лісостепу зменшувалася. В результаті ця розвинена культура повністю зникла.

І зараз, якщо подивитися на детальну карту ґрунтів України, то земля у місцях розташування трипільських протоміст на Черкащині складається зі специфічних чорноземів, які має не темний чорноземний відтінок, а червонястий. Вказані ґрунти мають назву реградованих чорноземів, тобто таких, що відновлюють свою родючість. Це ще одне свідчення того, що мешканці трипільських протоміст практично повністю винищували довкілля на території, де вони проживали.

Протистояння землеробських та кочових цивілізацій на території України від ІІ тис. до н.е. до 17-18 ст.н.е.

Історично так склалося, що наша держава займає територію, що є перехідною смугою між поясами лісових ландшафтів та відкритих степів. Звичайно, у різні періоди границя між лісом та степом переміщувалася залежно від кліматичних умов. Ліси раніше були значно більш поширені ніж зараз. Відомо, що у V ст. до н.е. територія Причорномор’я була вкрита лісом.

В лісових та степових регіонах мешкали, як правило, різні народи, які були в першому випадку землеробами, що мешкали постійно на одному місці, а у другому випадку – скотарями, що вели кочовий спосіб життя.

Протистояння землеробських та кочових цивілізацій на нашій території для природи мало як негативні так і позитивні наслідки.

Так, скотарі слідкували за степовими угіддями, проводили періодичне спалювання старої трави, щоб дати можливість пробитися молодій. Водночас вони знищували та спалювали ліси під час нападів на землеробські племена.

Землероби змушені були слідкувати за збереженістю лісів, не вирубувати їх, перетворюючи на рілля, бо саме ліси захищали їх від кочовиків.

Це, в першу чергу, стосувалося лісів, що росли у зоні лісостепу, тобто близько до ворожої території. У цих лісах будувалися системи укріплень – вали, що тяглися на сотні км з заходу на схід. На даних територіях заборонялася будь-яка діяльність, пов’язана з вирубкою дерев.

Характерні були завали з дерев, коли дерева валилися так, щоб стовбур не був повністю відокремлений від пенька. Вони ще довго зеленіли. Дерева падали вершинами у бік, звідки з’являлися завойовники.

Такі укріплення робили з VI ст. до н. е. майже до XVIII ст.

Також характерною особливістю існування землеробських народів на лісистих територіях була майже повна відсутність будь-яких доріг. Дороги не прокладалися, оскільки ними могли скористатися вороги. Основними шляхами сполучення між поселеннями та племенами слугувала розгалужена мережа річок.

Екологічна ситуація в Україні та природоохоронна справа у феодальну добу (Х-ХVІІ ст.)

Починаючи з часів Київської Русі, можемо вести мову щодо впровадження природоохоронних заходів на території нашої держави. Тоді уперше встановлюються заповідні угіддя, з’являються акти з регулювання полювання на великих тварин та бобрів. Це свідчить також, що стає актуальною проблема знищення лісів та диких лісових тварин.

У «Руській правді» штраф за вбивство бобра складав 12 гривень. Це приблизно дорівнювало вартості 2 корів або 1 коня.

Однак, охорона окремих угідь і тварин у ті часи обумовлювалася зовсім не турботою людини про природу, а феодальними відносинами у тодішньому суспільстві. Аристократична верхівка суспільства, якій тоді належала влада, прагнула відгородити собі максимум життєвого простору і ресурсів, не  допускаючи до них більшість населення, і мала на це усі повноваження. Простим людям віддавалася для користування лише мала частина навколишнього середовища, а на іншій території заборонялося не лише полювати, а й рубити дерева, ловити рибу, збирати ягоди тощо. Порушники підлягали суворому покаранню. Особливо жорстокими покарання були у Західній Європі, де щільність населення була значно більшою, ніж на Русі, і ресурси були більш обмеженими.

Таким чином, більшість населення в умовах феодального устрою мала терпіти голод та холод і була позбавлена можливості користуватися природними ресурсами рідної землі. Лише край невеликий верхній прошарок суспільства мав до них доступ. Це було характерно, в тій чи іншій мірі, для усіх країн та культур. Для природи та її збереження феодалізм, як система відносин у суспільстві, виявився значно більш позитивним, ніж наступні типи суспільного устрою, коли значно більша частина населення отримала вільний доступ до ресурсів. Саме у ці століття були закладені заповідні урочища, багато з яких збереглися і зараз, наприклад, заповідник «Біловезька пуща».

Протягом 4-х століть після татарської навали більша частина території нашої країни була або взагалі безлюдною, або з край рідким населенням, яке через постійні розбійні набіги кримських татар, що супроводжувалися вбивствами, грабуванням та захопленням у полон, не могло повноцінно розвиватися та засвоювати власну землю. Тому ця територія отримала назву «Дике поле» і протягом тривалого часу на ній зберігалися первинні ліси та цілинні степи, земля не розорювалася, міста не будувалися, надра не засвоювалися. Хоча ліси в деяких місцях іноді знищувалися татарами, у більшості природа в цей період залишалася нетронутою.

За свідченнями європейських мандрівників XV-XVI ст., а також за збереженими до цього часу давніми мапами, величезні лісові масиви вкривали значну частину сучасних Дніпропетровської, Донецької, Миколаївської, Запорізької, Одеської, Херсонської, Луганської областей, які зараз є переважно степовими. Причому ліси були край багаті на флору та фауну. В них мешкали зубри, лосі, олені. У ріках водилися осетри, по берегах селилась безліч птахів. Дерева в лісах рубили дуже обережно, щоб не утворювалося доріг для татар. Тобто до II –ї  половини  XVIII ст. ліси майже не знищували.

Про наявність лісів свідчить навіть відома назва «Запорізька Січ». Походить від слова «засіка», тобто укріплення з дерев. Значить, запорожці  бігли не у відкритий степ. На території Запорізької  Січі були ліси.

Таким чином, внаслідок специфічного історичного розвитку та відносин наших предків із сусідніми народами, територія, що зараз належить Україні, аж до XVІI ст. не зазнавала масштабного втручання людини у природу.

Епоха відродження у Західній Європі у XIV – XVI ст. та її вплив на подальший розвиток людства.

XIV – XVI століття визначають нову епоху у розвитку людства. Цей період, що отримав назву «Епоха відродження», характеризується фундаментальними змінами життя суспільства у Західній та Середній Європі. Ці зміни торкнулися усіх складових діяльності людей – побуту, науки, мистецтва, світосприйняття тощо. Також у Європі того часу мало місце різке зростання чисельності населення, фактично, демографічний вибух. Це зумовило зростання попиту на продукти харчування, паливо, предмети побуту, стимулюючи розвиток торгівлі. Цей же період є епохою великих географічних відкриттів, коли європейці почали засвоювати нові континенти та засновувати колонії по всьому світу. З того часу починається розмежування людства на більш і менш розвинені країни. На одному полюсі – Західна та Середня Європа (а згодом і Північна Америка). Для цих територій характерним є високий життєвий рівень широких верств населення, розвиток науки, технологій, виробництва непродовольчих товарів. Для задовільнення потреб населення та виробництва потрібно було все більше сировини, тому території, з якими торгують та які колонізують європейці (Азія, Африка, Америка), поступово перетворюються на їх сировинні придатки. Інтенсивно використовуються не лише природні, але й людські ресурси, що проявляється у появі або посиленні рабоволодіння.

Територія Східної Європи опинилася також серед менш розвиненої частини світу, постачальника ресурсів. Ростуть ціни на зерно та сировину (в декілька разів протягом XVI ст.), прискорюються процеси закріпачення нижчих шарів населення. У Речі Посполитій підвищується експорт пшениці та деревини, а також поташу, селітри, дьогтю, для виробництва яких потрібно багато дров. Замість цього до країни ввозяться предмети розкоші для верхівки суспільства.

Наслідком цих процесів стає розорення нових земель та вирубка лісів, що посилюється протягом XVI ст. А у XVII ст. вже помітним стає скорочення кількості лісів. Так на Поділлі у середині XVII ст. лани та агроландшафти переважали над лісовими. У середині XVІII ст. на лівобережній Україні для випаровування солі почали використовувати вугілля, оскільки не вистачало дров.

Екологічна ситуація в Україні та природоохоронна справа у ХVІІІ ст. Оскільки протягом цього століття більша частина території України входила до складу Російської імперії, то справа з охорони природи тут була пов’язана саме з російським законодавством та залежала від політики російських монархів.

На початку століття Петро І проводив політику охорони лісів. Відомо, що у 1696 р. він забороняє палити на Слобожанщині ліс для виробництва поташу і смоли (що також може свідчити про скорочення кількості лісів). Було заборонено рубити дерева вздовж рік на відстані до 20 (малих) і 50 (великих) верст, а також в заповідних місцях. Особливо цінувався дуб. Порушників чекали суворі покарання. Охорона лісів здійснювалася по всій тогочасній Росії і, у тому числі, на Лівобережній Україні.

Слід відмітити, що така турбота про ліси обумовлювалася, в першу чергу, потребами армії та флоту, для яких край необхідна була деревина.

Наступні монархи прохолодніше ставилися до справи охорони лісів. Як наслідок, на протязі XVIII ст. було знищено великі площі лісів.

Наступною подією, що мала значення для розвитку України і, зокрема, для екологічного стану її земель, стало приєднання Криму до Росії. Було остаточно припинено розбійні татарські напади, що протягом багатьох століть загрожували нашім предкам та не давали їм можливості нормально жити на своїй землі. Стало можливим засвоювати та заселяти величезну територію «Дикого поля», яку масово стали колонізувати та засновувати населені пункти. Почалося інтенсивне розорювання степів Півдня України. Промисловому та сільськогосподарському розвитку цих земель сприяло і наявність поблизу чорноморського узбережжя, на якому наприкінці XVIII ст. засновуються великі міста-порти – Одеса, Херсон, Очаків. Через ці порти експортували до Європи пшеницю та інші культури, що вирощували на нещодавно приєднаних територіях. Економічна та соціальна політика російського уряду також сприяла бурхливому розвитку та засвоєнню лісостепової та степової частини України. Епоха, коли природа цих земель не зазнавала масштабного втручання людини, закінчилася.

1861 р. – знищення кріпацтва Темпи знищення лісів та розорення земель зростали в декілька разів. Декілька причин:

-                   селянам залишали гірші землі, часто целінні, і вони їх освоювали;

-                   поміщики не вміли вести господарство і здавали землі в аренду. Орендарі швидко виснажували землі.

-                   податкова політика уряду сприяла перетворенню лісів в с/г угіддя.

ІІ – га половина ХІХ ст. → бурхливий розвиток промисловості, прокладаються залізниці.

Епоха «дикого капіталізму». Також демографічний підйом

Екологічна свідомість тоді ще не була розвинена. Екологія, лісівнича наука були в початковому стані.

Внаслідок: у кінці ХІХ ст. лісів майже не залишилося.

В Полтавській губернії площа лісів зменшилася на 63%.В Чернігівській губернії площа лісів зменшилася в 2 рази. Також у Лісостеповій частині.

До 1917 р. 71,5 % лісів було у приватній власності, а вони могли робити, що хотіли.

Паралельно зі знищенням лісів відбувалося інтенсивне розорення степів, далі ерозія земель, зниження плодючості, повені навесні,пересихання малих річок, розростання ярів (на Україні за цей період їх поверхня збільшилася на 25-50%).

Як наслідок відбувалося збільшення континентальності та посушливості клімату. З кожним роком зменшувалися врожаї, частішали недороди. У кінці ХІХ ст. декілька разів – голод.

У 80-90-х рр. піднімається питання про природоохоронні заходи, боротьбу з ерозією, правильне ведення сільського господарства.

Громадські організації, товариства, земства

Лісоохоронний закон Росія прийняла у 1888 р. (Австрія – у 1852р., Угорщина – у 1879р.). Згідно з ним заборонялося вирубувати захисні ліси та обов’язковим стало лісовідновлення для власників лісів. Але виконувався цей закон-як завжди в нас.

В цей же час розвиток екології, ґрунтознавства, сільськогосподарських наук (Докучаєв, Сєвєрцов…).

Доводиться необхідність лісорозведення у пісках та степу, лісонасадження на схилах та ярах.

ІІ – га полов. ХІХ т.. – відкрито значні вугільні родовища у Донецькому степу. Починається їх розробка.

Охорона лісів за часів Радянської влади

1917 р. – націоналізація природних багатств.

Перед революцією справа з охорони природи почала у царській Росії розвиватися. Організовувалися заповідники, проводилися наукові дослідження, велася пропаганда екологічних знань серед населення. Для створення державної системи охорони природи потрібен був час.

І-ша Світова та Громадянська війни – масові вирубки лісів. Було вирублено майже 1/3 лісів.

Приватну власність було скасовано, простий народ отримав доступ до лісу й деревини і залюбки його нищив.

1923 р – «Лісовий кодекс» - передбачав охорону лісів, проте існували й закони, що суперечили деяким його пунктам.

Колективізація, зміни у сільському господарстві

Колективізація зруйнувала основну рису селянства України – любов до землі і природо шанування.

У 10-20-ті рр. обсяг лісозаготівель дорівнював розрахунковій лісосіці – це така науково обґрунтована норма щорічно лісокористування. Лісничі дотримувалися правил віку рубки дерев, ширини лісосік, тощо. Але з початком індустріалізації ці правила не влаштовували лісозаготівельників, та органи влади, які їх активно підтримували. Боротьба між лісозаготівельниками та лісниками б науковцями з іншого боку тривала декілька десятиліть. Масові репресії охоронців природи (Яната, Талієв…).

В 1929 г. В Харькове было сфабриковано дело «О вредительстве в лесном хозяйстве Украины». В  1930 г. закрытый суд над дерев-ми профессорами-лесоводами.

ВВВ – величезний руйнівний вплив на природу

1947 р. – було створено Міністерство лісового господарства України.

1948 р. – Постанова ЦК ВКП(б) і ради Міністрів СРСР «Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництво ставків і водойм для забезпечення високих і стійких урожаїв в степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР».

Це вперше за багато років стали проводитися заходи щодо збереження природи.

Завданням було ліквідувати причини, що викликають вітрову і водну ерозію, а також звести до min шкоду від посух. Для цього впроваджувалися такі заходи:

-                   створити на полях систему полезахисних лісових смуг;

-                   залісити піски, яри та еродовані балки;

-                   відновити зрубані ліси;

-                   повсюди впроваджувати високу культуру землеробства;

-                   збільшити водні ресурси.

Соціалістичні методи роботи – соцзмагання, перевиконання плану – у цьому випадку зіграли позитивну роль. Темпи посадки лісів та лісосмуг були досить швидкими. Вперше турбота про лісонасадження стала предметом уваги органів влади.

50-ті рр. спроба створювати плантації тополі, яка швидко дає приріст деревини.

Водосховища – «гнилі моря»

-                   в Дніпрі зараз фактично немає проточності води, все, що потрапляє у водойми, осідає на дно. Щорічно в землю потрапляє 73 млн. т. забруднюючих речовин. Також туди попадають продукти ерозії землі. Органічні речовини гниють. Це так звані «смердючі мілководдя» усього їх на Дніпрі – 150 тис. га. Розповсюдження синьо-зелених водоростей у непроточних місцях.

-                   Вода підмиває правий високий берег Дніпра і викликає руйнування берегів.

-                   Київське море площею 92 тис. га загрожує Києву(може підтопити, повінь..).

-                   Водосховища постійно підтоплюють 200 міст, 320 селищ, 200 тис. га родючої землі.

-                   Було ними затоплено 790 тис. га землі, у т. ч. Кінські плавні – 70 тис. га найродючіших земель у Херсонській області. Зараз на тому місці мілководдя, де все гниє та цвітуть синьо-зелені водорості.

-                   Під мілководдями опинилася величезна кількість безцінних археологічних об’єктів, що ще не встигли дослідити. Наприклад, місця розташування Запорізької Січі.

-                   При будівництві дамб було переселено 3 рідних місць 3 млн. людей.

-                   Гирла приток Дніпра нижче рівня води у штучних морях, тому для перекачки з них води побудували 34 насосні станції, що витрачають енергії більше ніж виробляють ГЕС, точніше, кошти, що витрачаються на їх роботу більше ніж вартість енергії, яку виробляють ГЕС.

-                   Взагалі усі ГЕС на Дніпрі за винятком Дніпрогесу збиткові абсолютно. При їх будівництві за мету ставилося не тільки вироблення енергії, але й інші цілі, зокрема, військово-стратегічні. Передбачалося, що створення системи штучних морів зумовить нездоланну перешкоду для ворога, який захотів би напасти на СРСР.

-                   Після побудови морів в багатьох районах України спостерігається безупинна фільтрація води і значне виливання її на поверхню, а в зв’язку з тим заболочення і засолення ґрунтів.

Забруднення Чорного і Азовського морів:деякі вчені вважають, що Чорне море внаслідок інтенсивного забруднення може померти вже в ХХІ ст. Ці моря вже в значній мірі втратили свою рибопродуктивність.